Хто такі діти «з особливими освітніми потребами»?
Інклюзія (англ. inclusion — включення, залучення) — процес збільшення залученості всіх громадян до активного соціального життя. І йдеться не лише про людей з інвалідністю.
Інклюзивну освіту часто сприймають виключно як навчання дітей з інвалідністю. Але це стереотип: поняття інклюзивної освіти значно ширше. Базова концепція інклюзивної освіти (ІО) — це дотримання прав усіх дітей без винятку на здобуття якісної освіти.
Коли наші вчителі говорять про дітей з особливими освітніми потребами, я часто чую: «інклюзятки». Будь ласка, не припускайтеся цієї помилки. Адже дитина з особливими освітніми потребами — це людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі. Хто це може бути:
діти з інвалідністю;
діти-біженці;
діти-мігранти;
діти, що належать до етнічних, релігійних і мовних меншин;
діти з неблагополучних та малозабезпечених сімей;
безпритульні діти;
діти із захворюваннями ВІЛ/СНІД;
діти-сироти.
Навіть дитина, яка на певний час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, на якийсь період теж стає дитиною з особливими освітніми потребами. Адже не встигає за навчальним матеріалом і потребує додаткового часу, щоб наздогнати однолітків.
На жаль, багато українських педагогів вживають фразу «інклюзивні діти». Це неправильно. Інклюзія — процес. Тож «інклюзивної дитини» не може бути, як і «інклюзятка».
Так само непокоїть фраза про «особливі потреби» та «особливі умови для дітей з інвалідністю». Шановні, сходи з пандусом — це не «особливі умови», а необхідність і стандарт. Це зручно і потрібно для тих, хто прийшов до закладу з велосипедом, на милицях чи на високих підборах, а, може, з валізою. Усі ці люди залюбки скористаються пандусом.