Дослідження ABCD (11 000+ дітей) довело: якщо дитина проводить за екраном понад 7 годин на день, кора головного мозку починає стоншуватися. Це не «особливість покоління», а нейрофізіологічні дегенеративні зміни у зоні, що відповідає за мислення, логіку, поведінку та самоконтроль.

У таких умовах мозок дитини перестає розвиватися. Він лише обробляє стимули. Якщо замість творчості, спілкування та живого досвіду дитина отримує нескінченний потік кліпів і роликів, мозок навчається не створювати, а просто «спалювати» дофамін. Це вже не розвиток, а біохімічна стагнація, замаскована під розвагу.

Проблеми не видно одразу, але вони накопичуються:

• спершу — забудькуватість, дратівливість, непосидючість;

• потім — труднощі з навчанням, безсоння, спалахи гніву;

• згодом — емоційна холодність, апатія, байдужість до реальності.

Батьки думають: «Це мине». Але ні — не мине.

Екрани формують новий тип психіки: залежну, розщеплену, невротичну. Дитина вже не просто «залипає» в ґаджет. Це мозок із порушеною регуляцією дофаміну, з дефіцитом уваги та порожньою внутрішньою реальністю. Така дитина не вміє чекати, думати, відчувати. Бо її ніхто цьому не навчив. Дали екран у руки — і вийшли з чату.

Ми не захищаємо дитину, коли не втручаємось. Ми здаємо її алгоритмам. Не потрібно бути ідеальними батьками, але потрібно бути дорослими. Поки ми мовчимо, відкладаємо, дозволяємо — мозок дитини перебудовується. І коли прокинемось, то побачимо вже не «проблему з увагою», а змінену нейромережу, яка більше не належить нам, а платформам і їхнім алгоритмам.

Підготувала директор ІРЦ Волуйко Т.В.